Наукова робота

ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНИХ ЯКОСТЕЙ

У ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ КАЗКИ

АНОТАЦІЯ

Казка – це скарбниця народної мудрості, найпопулярніший вид усної творчості. Вона захоплює і полонить серце не тільки дітей,  а й дорослих.

За допомогою казки у дошкільників виховуються найкращі людські якості: доброта, людяність, порядність, співчуття, працьовитість та інші. Казки дозволяють малечі вперше випробувати хоробрість і стійкість, побачити добро і зло тощо.

Отож можна з упевненістю сказати, що казка допомагає дитині краще адаптуватися в навколишньому світі, вдало вирішувати всі труднощі та проблеми, які зустрічаються на її життєвому шляху.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

Усна народна творчість, духовна культура, казка, духовність, моральні якості.

Мова – унікальний засіб прилучення людини до цінностей духовної культури різних поколінь. Ознайомлюючись з літературою та фольклором, опановуючи рідну мову, ми зростаємося корінням з історичною та культурною спадщиною свого народу. І водночас надбання найкращих зразків скарбниці народної та літературної мови стимулюють людину до творчого натхнення.

Виховання з перших років життя інтересу до мови, різних видів усної народної творчості – це надійний шлях розвитку виразного яскравого мовлення, формування високодуховної особистості, громадської гідності людини [2, c. 5].

Найважливішими джерелами розвитку дитячого мовлення є художня література й усна народна творчість, величезна сила впливу яких традиційно використовувалась у вітчизняній і зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання й навчання підростаючого покоління. Класичний зразок фольклору – казка, стародавній знак усної народної творчості.

Казка… Її можливості великі. Мова перших казок, що чує дитина дошкільного віку, ритмічна, слова часто заримовані, а героям надаються незвичайні визначення.

Чому ж кожного малюка так цікавить казка? І турботливі батьки, і творчі педагоги постійно шукають відповіді на це питання. Кожен дорослий замислюється над тим, як виростити та виховати дитину щасливою та здоровою.

Але що потрібно для того, щоб малюк зміг самостійно впоратись із багатьма життєвими перешкодами, цінував дружбу, мав уявлення про честь та вірність?

Кожен із нас, дорослих, пам’ятає своє дитинство, яке обов’язково пов’язане з казкою, легендою або приказкою.

Людство із покоління в покоління, передаючи зміст казок, давало відповіді на основні життєво важливі питання, адже історію розвитку взаємин між людьми закладено в сюжетах багатьох казок. А разом із героями і кожна людина поповнює свою «життєву скриньку» нормами і правилами поведінки, важливими людськими цінностями [3, c. 5].

Усі діти люблять казки. Але кожна казка є не лише розвагою, а й містить глибокий дидактичний зміст. Вона сприяє формуванню в малюка чітких морально-філософських, гуманістичних уявлень про навколишній світ; про те, що добро перемагає зло, яке завжди повертається до того, хто його скоїв, а за добрі вчинки завжди віддячують добром.

Казка впливає на формування духовності дитини. К.Д. Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки. Високо оцінюючи виховне значення казки, він зазначив: «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою». Казка потрібна кожній дитині, як її насущний, духовний хліб, який ніколи не приїдається, адже казка загартовує дитину образністю рідного слова, красою співучої української мови.

На думку  В.О. Сухомлинського, казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвід переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються  в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення [1, c. 616].

Видатний педагог наголошував, що читання в роки дитинства – це передусім виховання серця, доторкання людського благородства до потаємних куточків дитячої душі. Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка людяності  [1, c. 622].

Великого значення народним казкам в розвитку дитячого мовлення надає Є.М. Водовозова. Вона як і К.Д. Ушинський, виступала, на захист казки, особливо народної. Казка цінна, на думку Є.М. Водовозової тим, що вона має велике значення для розвитку розумових і моральних якостей дітей, вона розвиває мову, фантазію,  сприяє розвитку її творчих здібностей. Казка – це найпростіша і найдоступніша форма, в якій легко можна розкрити дітям мораль, моральні поняття. Але вона рекомендувала давати дітям тільки казки, які мають велику педагогічну цінність.

Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому, творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємовідносини людей, проблеми, які трапляються в житті.

Чим яскравіше є образ, тим сильніше впливає він на почуттєву сферу дитини, забезпечуючи міцність запам’ятовування отриманої інформації. Яскраві образи втілені у казках у поєднанні з пізнавальною інформацією.  В казкових оповідях відбився світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, багатовіковий досвід виховання.  Реальне і вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи дітей на все життя красою народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму.

Основною темою дитячих казок є боротьба добра зі злом. Такі казки образно розкривають перед дитиною головну проблему протиборства доброго і злого начал, присутніх у кожному з нас. Вони вчать дітей доброти, чуйності, співчуття. З них дитина дізнається, що, здійснюючи хороші вчинки, роблячи добро не тільки близьким людям, але і навіть зовсім незнайомим, отримуєш винагородження, а, коли заподіюєш  біль і зло, обов’язково будеш за це покараний, хай не людьми, але долею, яка незалежно від людини та її бажання розпорядиться по-своєму [3, c. 24].

Але тільки завдяки дорослим діти можуть пізнати цей чарівний світ казки. Завдання вихователів і батьків – зацікавити малечу, пояснити їм глибокий зміст казки, вчити аналізувати поведінку та вчинки дійових осіб, сприяти бути схожими на позитивних героїв і засуджувати негативних.

Отже, значення казок у вихованні дітей важко переоцінити. Вона збагачує соціальний і предметний досвід, живить комбінаторну здатність розуму, показує способи розв’язання моральних суперечностей, і, до того ж, у ній завжди перемагає добро.  

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Богуш А. М. Дошкільна лінгводидактика : теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах : підручник / А. М. Богуш,                 Н. В. Гавриш. – 2-ге вид., доповн.. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2011. – 704 с.

2. Богуш А. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах : підручник / А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 304 с.

3. Казкотерапія в роботі з дошкільниками. / Упор.  Л. А. Шик, Г. В. Гаркуша,   Л. В. Тур, О. А. Рудик. – Харків : Вид. група «Основа», 2012. – 240 с.

Наукова робота

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

 ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

Сьогодні очевидними є суперечності на просвітницькій ниві, адже ті виховні системи впливу на розвиток особистості, які застосовуються у педагогічній практиці, часто неспроможні ефективно розв’язувати пріоритетні завдання освіти, в тому числі дошкільної. Одним з таких пріоритетних завдань є, безперечно, забезпечення їхнього різнобічного гармонійного розвитку.

Одне з найголовніших питань, що стоїть перед всіма педагогами-«дошкільниками» – як навчити дітей життєвої мудрості, не зашкодивши їхнім тендітним душам? Як виховати їх розумними, упевненими в собі, творчими, чесними, кмітливими, працьовитими й добрими. Як розкрити те найліпше, що є в їхній природі?

Не варто думати, що ці питання актуальні лише для нашого часу. Навпаки, вони здавна постають перед батьками й педагогами, спонукаючи їх до наполегливих пошуків ефективних шляхів навчання й виховання.

Серед джерел мудрості, до яких звертаються сучасні фахівці, одне з перших місць посідають традиції виховання, які століттями побутували в українській культурі.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, за якими розпізнають народ не лише в сучасному історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Святково-звичаєва спадщина – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в єдиний народ, в єдину націю.

Традиції  у формі масових звичок підтримувались силою громадської думки і за своєю природою були наділені величезною стійкістю. Філософ  І. Суханов з цього приводу пише: «Стійкість звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівниками для збереження і передачі новим поколінням досягнень культури».

Видатні педагоги завжди віддавали належне народним традиціям виховання й навчання. Так, Василь Сухомлинський називав народ вічним джерелом педагогічної мудрості, а Костянтин Ушинський вважав, що виховання не треба вигадувати, бо воно живе й удосконалюється в народі, відколи світ є світом.

Упродовж своєї багатовікової історії українці приділяли значну увагу вихованню в молодого покоління ціннісного ставлення й поваги до рідної землі.

Одним із найбільших надбань народу є його народна педагогіка, або етнопедагогіка. Завдяки їй передаються і примножуються новими поколіннями здобутки матеріальної та духовної культури народу, утверджується його національна самобутність і самосвідомість.

Народна педагогіка є невід’ємною складовою духовної культури будь-якого народу, адже це сукупність перевірених знань та методів виховання, заснованих на ідеях, знаннях і досвіді багатьох поколінь. Мета народної педагогіки – сформувати людину освічену, культурну, обізнану в історії свого народу, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

Отже, народна педагогіка – це своєрідний «живий підручник» навчання й виховання, який люди зберігають і постійно використовують. Ця праця триває і нині: перед сучасними педагогами стоїть завдання доповнити, удосконалити здобутки народної педагогіки й передати їх наступним поколінням.

Піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей народна педагогіка ставить на перше місце. Це доводять нам прислів’я: «Нема щастя без здоров’я», «Здоровому все здорово» та інші. З цього й починається виховання дитини в сім’ї. Одразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватися про його здоров’я. Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своїй дитині «рісточки у кісточки», «здоров’ячко в сердечко» і хоче, щоб воно «спало не плакало, росло – не боліло».

Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється тим вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров’я молодого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування у дітей найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці та до захисту рідної землі. Значна увага до фізичного виховання в родинній педагогіці зумовлена високим гуманізмом народу. Добре розуміючи, що хвороба травмує людину («Коли немає сили, то й світ немилий»), батьки дбають про те, щоб діти могли зростати бадьорими, сильними й життєрадісними, бо в народі кажуть: «Веселий сміх – здоров’я», «Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду».

Прищеплювати дітям любов та інтерес до традицій свого народу слід змалку. Сьогодні в закладах дошкільної освіти є актуальним упровадження ідей народної педагогіки в сучасну практику освітньої роботи з дошкільниками. Це зустріч дитини з духовною спадщиною народу, народною піснею, казкою, дитячим фольклором, виробами народних майстрів, з обрядом –  втіленням багатовікової культури і мудрості наших предків.

Педагоги закладів дошкільної освіти дбають, щоб дорослі, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще зростає і розвивається. Це підтверджує прислів’я: «Як дитина бігає та грається, то їй здоров’я усміхається» Саме тому створення необхідного режиму рухової активності малят повинно стати основною метою кожного закладу дошкільної освіти.

Поряд з традиційними формами організації діяльності дітей на заняттях з фізкультури, особливу роль відіграють нестандартні форми. Адже дають змогу здійснювати оздоровлення дошкільників цікаво й захопливо, забезпечувати їх фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя. Найдієвішими засобами залюблення в українську культуру та національні звичаї, плекання патріотичних почуттів є свята і розваги, в яких кожен охочий може продемонструвати козацьку силу, волю та витримку.

При підготовці та проведенні фізкультурно-спортивних свят діти отримують можливість проявити активність, ініціативу, самостійність, творчість, що позитивно впливає на розвиток їх здібностей і особистісних якостей. А рухливі ігри, що становлять основний зміст будь-якого фізкультурно-спортивного свята, в більшій мірі, ніж інші форми організації рухової діяльності, адекватні потребам дитини в русі і сприяють його гармонійному фізичному розвитку, вихованню спритності, швидкості, координації рухів, найважливіших морально-вольових і дружніх якостей.

Особливо заохотить дошкільників до рухової активності проведення занять у дусі українських звичаїв з використанням національних ігор та козацьких забав. Вони не лише сприяють зміцненню здоров’я дітей, удосконаленню їхніх фізичних якостей та розвитку психічних процесів, а й дають змогу дошкільникам відчути приналежність до української нації.

Великого значення народна педагогіка надає іграм, які сприяють фізичному розвитку дітей. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання. Народні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, створюючи у дітей бадьорий настрій. Наприклад: «Влучний стрілок», «Що вміє козак?», «Захисники фортеці» та інші.

                Отже, для сучасного освітнього процесу особливо актуальним є застосування традицій народної педагогіки, удосконалення на цій основі фахової майстерності педагогів та формування педагогічної культури батьків.

Наукова робота

ДИДАКТИЧНІ ІГРИ ТА ВПРАВИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Рідна мова є загальною основою навчання та виховання дітей у закладі дошкільної освіти. Оволодіння рідною мовою як засобом пізнання та способом специфічного людського спілкування є найвагомішим досягненням дошкільного дитинства [1].

Основна мета розвитку мовлення, за В.О. Сухомлинським, озброїти дітей умінням правильно, з дотриманням високої мовленнєвої культури зв’язно висловлювати свої думки.

Розвиток зв’язного мовлення дітей дошкільного віку є однією із стрижневих проблем дошкільної лінгводидактики. Її актуальність зумовлюється пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, Законами України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Комплексними заходами щодо всебічного розвитку та функціонування української мови», спрямованими на модернізацію дошкільної освіти, оновлення змісту, вдосконалення форм, методів і технології навчання дітей рідної мови, розвитку культури мовлення та мовленнєвого спілкування.

Розвиток зв’язного мовлення відіграє провідну роль у процесі розвитку дитини. Зв’язне мовлення вбирає в себе всі досягнення дитини в оволодінні рідною мовою, її звуковою формою, словниковим складом, граматичною будовою. Володіння навичками зв’язного мовлення дозволяє дитині вступати у вільне спілкування з однолітками та дорослими, дає можливість отримати необхідну їй інформацію, а також передати накопичені знання та враження про навколишній світ.

Проблему формування зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку досліджувало багато вчених. У їхніх поглядах закладені основи методики, подана характеристика становлення зв’язного мовлення у дітей дошкільного віку (А.Леонтьєв, Н.Жинкін, Д.Ельконін, М.Коніна, Е.Короткова, А. Леушина, Л.Пеньєвська, Є.Тихеєва,Є.Фльорина та ін.) [3].

В українській лінгводидактиці проблема розвитку зв’язного мовлення досліджувалася як педагогами (С. Русова, В. Сухомлинський), так і методистами дошкільної освіти (А. Богуш, О. Білан, Н. Водолага,  Н. Гавриш, С. Ласунова,  Л. Фесенко та ін.).

Навчання дітей дошкільного віку розвитку мовлення, зокрема зв’язного, закріплене в нормативно-правовій документації щодо діяльності закладів дошкільної освіти. Основним таким документом є Базовий компонент дошкільної освіти, який визначає зміст і структуру дошкільної освіти і в якому систематизовано освітню лінію «Мовлення дитини».

Проблема зв’язного мовлення висвітлюється у таких чинних програмах навчання та виховання дітей: Програмі розвитку дітей старшого дошкільного віку «Впевнений старт», Програмі виховання та навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», Програмі розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки» та інших.

На етапі дошкільного дитинства мовленнєво-ігрова діяльність виступає домінантною в розвитку зв’язного мовлення дітей. Продуктивність мовленнєво-ігрової діяльності забезпечується сформованістю в дітей ігрових дій, мовленнєвих умінь та навичок, що супроводжуються виразним зв’язним мовленням, використанням дітьми в процесі спілкування формул мовленнєвого етикету [2].

Важливе місце в системі засобів розвитку зв’язного мовлення дошкільників посідає гра.

Дидактична гра  – це  гра, яка спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати її новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок. Вона забезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань  з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку.

Дидактичні ігри та вправи підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Великого значення в розвитку зв’язного мовлення дошкільників надавали саме дидактичним іграм і вправам як провідному методу та засобу навчання дітей відомі педагоги, такі як: А. Сорокіна, Л.Артемова, О.Янківська.

На думку вчених, гра є виявом дитячої активності, спрямованої на засвоєння суспільного досвіду, оволодіння рідною мовою та спілкуванням.

Вплив дидактичної гри на виховний процес дітей було розкрито в роботах сучасних педагогів: Л.Артемової, А.Бондаренко, Г.Григоренко, Р. Жуковської, В. Захарченко, Т.Маркової, Д. Менджерицької, О.Сорокіної, О.Усової, Г. Швайко, К.Щербакової та ін. [4].

Ігрова діяльність, як зазначають учені, не створюється дитиною, а пропонується їй дорослими, які вчать дитину гратися, знайомлять зі способом ігрових дій, що загально склалися. Саме в грі активізуються та розвиваються всі психічні процеси, формується особистість дошкільника, розвивається мовлення.

Зазначимо, що хоча проблема гри завжди була в центрі уваги педагогічної науки, однак її лінгвістичний аспект щодо розвитку зв’язного мовлення розглядався лише у зв’язку з дослідженням сюжетно-рольової гри (В.Захарченко). Аспекти ж ігрового потенціалу в процесі формування мовленнєвих навичок і зокрема, зв’язного мовлення дошкільників залишаються поза увагою науковців.

У системі навчання та виховання дошкільників активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву, пам’ять, мислення, мовлення, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у пізнанні світу та себе.

У ході гри діти мають можливість діяти, конкретні дії зумовлюють мовленнєву активність і водночас спрямовують розвиток гри. Гра – перехідна, проміжна ланка між повною залежністю мовлення від речей і предметних дій та вільними висловлюваннями дітей.

Використовують дидактичні ігри в навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання та уявлення про природні явища, працю та побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання та виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об’єкти та явища навколишнього світу.

Під час ігор діти активно спілкуються між собою, вирішують різні ігрові завдання. Зв’язок наочності зі словом дасть можливість створити передумови для виникнення змістовного спілкування на основі творчого втілення дітьми різноманітних знань, мовленнєвих зразків і особистого досвіду в ігровій діяльності.

Отже, завдання розвитку зв’язного мовлення посідає головне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в закладі дошкільної освіти. Навчання зв’язного мовлення є водночас і метою, і засобом практичного опанування мовою. Розвиток зв’язного мовлення за допомогою дидактичних ігор та вправ має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв’язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості.

Список літератури:

1. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика [Текст] : теорія і методика навчання дітей рідної мови в дошкільних навчальних закладах: підручник / А.М. Богуш, Н.В. Гавриш. – 2-ге вид., доповн.. – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2011. – 704 с.

2. Богуш А.М. Мовленнєво-ігрова діяльність дошкільників: мовленнєві ігри, ситуації, вправи [Текст] : навч. посіб. / А.М. Богуш, Н.І. Луцан. – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2012. – 304 с.

3. Бенера В.Є. Теорія та методика розвитку рідної мови дітей [Текст] : навч.-метод. посіб. / В.Є. Бенера, Н.В. Маліновська. – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2014. – 384 с.

4. Боклащук Н.Д. Формування зв’язного мовлення у дітей молодшого дошкільного віку [Текст]  / Н.Д. Боклащук // Дошкільний навчальний заклад. – 2012. – № 10. – С.20-28.

Наукова робота

ТЕХНІКА ОРИГАМІ  ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ КОНСТРУКТИВНИХ УМІНЬ ТА НАВИЧОК

У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

АНОТАЦІЯ

У всі часи було й залишається актуальним твердження, що найцінніше багатство нації – це її інтелектуальний потенціал. Одним з ефективних засобів розвитку інтелекту дітей є заняття оригамі, що в перекладі з япон­ської мови означає «складання з паперу». Це – старовинна техніка складання різноманітних фігур із квадрата паперу без застосування клею та ножиць.

            Виготовлення оригамі для дітей – є дуже цікавою, захоплюючою і пізнавальною діяльністю, яка розвиває у них конструктивні вміння, спостережливість, естетичне ставлення до дійсності, виховує акуратність при виконанні роботи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

Конструктивні уміння і навички, класичне оригамі, модульне оригамі, модулі.

Розум дитини –

на кінчиках її пальців.

В.О. Сухомлинський

Сучасна система дошкільної освіти спрямована на створення умов, що відкривають дитині можливість оволодіти художньо-конструктивними діями у пізнанні навколишнього світу. Впровадження особистісно-орієнтованої моделі освіти зумовлює необхідність розвитку дітей в різних сферах їхнього життя, зокрема сфери «Я Сам», виокремленої у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Відповідно до цього необхідно акцентувати увагу на тому, який рівень конструктивних умінь виявляє дитина, як часто звертається до власного досвіду, чи використовує раціональні засоби досягнення мети, яке ставлення вона виявляє до запропонованих пізнавальних та практичних завдань. Актуальним у зв’язку з цим стає необхідність формування конструктивних умінь і навичок у дітей саме старшого дошкільного віку, оскільки на цьому сензитивному етапі дошкільники оволодівають мислительними операціями, мають достатній рівень знань для оволодіння певними способами діяльності.

Важливим засобом у формуванні конструктивних умінь і навичок у старших дошкільників є давнє японське мистецтво складання фігурок з     паперу – оригамі.

Існує безліч версій походження оригамі.   Одне  можна                   сказати  напевно – здебільшого це мистецтво розвивалося в Японії. Там заняття оригамі вважалося надбанням обраних, багатих і відомих людей.  Однак, незважаючи на те, що оригамі є культурною спадщиною японського народу, витоки воно бере в іншій азіатській державі – Китаї. У цій країні була винайдена технологія виробництва паперу. На початку папір використовувався лише для написання тексту, потім на ньому стали малювати та згортати з нього фігурки оригамі [1, с. 22].

У 1960-х рр. мистецтво оригамі стало поширюватися по всьому світу, першим набуло визнання класичне оригамі, а потім і багаточисельні течії. Зараз оригамі перетворилося на справжнє міжнародне мистецтво [2, с. 45].

Класичне оригамі складається з квадратного аркушу паперу, також для досягнення необхідного задуманого макета використовується клей і ножиці.

Цікавим для дітей є створення своєрідних модулів, що можна використовувати в модульному оригамі.

Модульне оригамі відрізняється від звичайного тим, що в процесі зібрання об’єктів використовується велика кількість однакових оригамі –частинок, тобто модулів. Кожен модуль створюється в техніці оригамі. При збиранні   моделі   модулі   вкладаються один в одного і тримаються без будь-якого клею.

Залежно від способу з’єднання модулів між собою можна отримати ту чи іншу конструкцію. Моделі модульного оригамі можуть бути як плоскими, так і тривимірними. Перші зазвичай представлені багатокутниками (їх називають підставками), зірками, вертушками і кільцями, другі ж – правильними багатогранниками або їх композиціями.

Психологами доведено унікальність оригамі як засобу розвитку інтелекту в дитини. Оригамі знижує рівень тривожності та підвищує впевненість у своїх силах, розвиває мислення, несе оздоровчий ефект.

 Оригамі має велике значення в розвитку дитини. Воно дозволяє розвивати конструктивні вміння, самостійність, художній смак, акуратність, вміння планувати свою діяльність, отримувати позитивний результат, дбайливо й економно використовувати матеріал, утримувати в порядку робоче місце. Дає можливість долучатися до творчого процесу народження краси. В процесі навчання техніки оригамі вирішуються серйозні математичні завдання: діти знаходять паралелі, діагоналі, ділять ціле на частини, отримують різні види трикутників, многокутників, з легкістю орієнтуються на аркуші паперу, розвивається моторика пальців рук, логіка, уява, діти вчаться творити та любити все живе.

Варто згадати Фрідріха Фребеля, відомого німецького педагога, творця перших дитячих садків. Саме він вперше почав пропагувати оригамі, як дидактичний матеріал для пояснення дітям деяких простих правил геометрії. Він говорив: «Оригамі – це коли з однієї деталі складається тисяча і тисяча різноманітних фігурок. Нескладні прийоми складання і безмежна фантазія людей здатна створити з допомогою оригамі цілий особливий світ, радісний, веселий, добрий і не на що несхожий» [1, с. 17].

Ознайомлення   дітей з  мистецтвом оригамі  вивчали   Г. Власенко, Доценко,  Л. Осадчук, Н. Костелянець, С.Ю. Афонькін, Е.Ю. Афонькіна  та ін. Поряд з тим, що проблему конструктивних умінь та навичок можна характеризувати як одну з актуальних, педагогічна практика відчуває значні труднощі в організації роботи з дітьми з формування даних умінь та навичок.

Основна мета заняття з оригамі полягає у навчанні дітей конструювати іграшку. Тому з самого початку треба навчити дітей простим прийомам складання. Шляхом складання паперу в техніці оригамі можна створити різноманітні вироби тварин, птахів, квітів, предметів.

Таким чином, мистецтво оригамі – інтригуюча загадка, яка вабить кожну дитину неймовірними перетвореннями звичайного квадратика паперу. Це навіть не фокус, це – диво! Адже доступність паперу як матеріалу, простота його використання зацікавлює дітей. Працюючи з папером, вони оволодівають різними прийомами та способами, такими як згинання, багаторазове складання, вирізання, склеювання, що сприяє розвитку почуття форми, формує навички виконавської майстерності і виробляє складну координацію рухів кисті. Розвиваючи таким чином у дітей здатність працювати руками свідомо, у них розвивається моторика рук, чіткі рухи пальців, окомір.

 Виготовлення оригамі для дітей – є дуже цікавою, захоплюючою і пізнавальною діяльністю, яка виховує в них акуратність при виконанні роботи  та розвиває спостережливість, естетичне ставлення до дійсності.

Таким чином, заняття оригамі розвивають пам’ять, просторову уяву, моторику пальців, точність рухів, вольові зусилля, вміння доводити справу до кінця, а також формують гнучке, евристичне мислення, естетичний смак, сприяють спілкуванню та встановленню дружніх стосунків у колективі [3, с. 5].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Батий Я.А. Затейливое оригами / Я.А. Батий.  ̶  Харьков : Ранок, 2014.  ̶  32 с.

2. Выгонов В.В. Трехмерное оригами / В.В. Выгонов.  ̶  Москва: Издательский Дом, 2007.  ̶  128 с.

3. Рібцун О.Г. Навчайся разом з нами робити оригамі / О.Г. Рібцун.  ̶  Київ : Літера ЛТД, 2011.  ̶  64 с.

Наукова робота

МІСЦЕ ГІМНАСТИКИ ПІСЛЯ ДЕННОГО СНУ

В РЕЖИМІ ДНЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

АНОТАЦІЯ

Фізичне виховання дітей дошкільного віку має бути в центрі уваги педагога протягом усього дня, а не лише на заняттях з фізичного виховання. Саме за таких умов можемо подбати про ефективне збереження і зміцнення здоров’я дошкільників.

Важливою формою фізичного виховання дошкільнят є гімнастика після денного сну. Від правильності проведення цього виду гімнастики залежить фізичний та емоційний стан вихованців у другій половині дня, а відповідно й ефективність освітнього процесу.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

Фізичне виховання, рухова активність, режим дня, засоби та форми фізичного виховання, гімнастика після денного сну.

Відповідно до Законів України «Про дошкільну освіту», «Про фізичну культуру» одним з пріоритетних напрямків освітнього процесу в закладах дошкільної освіти залишається фізичне виховання дітей. Воно спрямовується на охорону і зміцнення здоров’я, підвищення опірності й захисних сил дитячого організму, поліпшення його працездатності, своєчасне формування у малюків життєвоважливих рухових умінь та навичок, розвиток фізичних якостей і забезпечення належного рівня фізичної підготовленості й фізичної культури взагалі, на виховання стійкого інтересу до рухової активності, потреби в ній, вироблення звички до здорового способу життя.

Загальні положення про значення рухової активності в процесі фізичного виховання дітей розглядаються в працях Е. Вільчковського,          В. Телінчі,    М. Рунової, Т. Дмитренко, О. Дубогай і свідчать, що діти, які систематично займаються фізичною культурою, є бадьорішими, працездатнішими, стійкими до інфекцій та негативних впливів навколишнього  середовища [3, с. 64].

Отже, результати багатьох досліджень переконують нас, що оптимальний рівень рухової активності сприяє зміцненню здоров’я, поліпшенню фізичного та психічного розвитку дітей лише за умов планомірного і систематичного проведення роботи із фізичного виховання.

Завдання та зміст фізичного виховання в закладах дошкільної освіти визначаються вимогами Базового компонента дошкільної освіти в Україні, чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Дитина», «Світ дитинства»,  «Українське дошкілля» та іншими [2, с. 5].

Однак численні спостереження показують, що організація роботи з фізичного виховання в закладах дошкільної освіти потребує удосконалення. Про це свідчить наявність значної кількості дітей з дисгармонійним фізичним розвитком, а також з недостатнім розвитком основних рухів та фізичних якостей. Фіксується досить великий відсоток дітей, які  часто хворіють на респіраторні інфекції та мають хронічні недуги.

Недостатній фізичний розвиток і низька фізична підготовленість дошкільнят здебільшого пояснюються зниженням їхньої рухової активності. Потреба дітей в рухах задовольняється лише на 30-50%. Гіподинамію спричинюють часті респіраторні захворювання, нераціональна побудова рухового режиму й загального режиму дня, недостатнє перебування дітей на свіжому повітрі тощо. Зокрема, на руховому режимі закладів дошкільної освіти негативно позначаються неправомірне скорочення кількості фізкультурних заходів, відсутність системності у проведенні прогулянок-походів за межі закладу, фізкультурних пауз і хвилинок у процесі навчальної діяльності, розваг, свят тощо.

Щоб усунути ці недоліки, слід приділити увагу організації фізичного виховання в закладах дошкільної освіти, де було б передбачено правильну побудову та активізацію рухового режиму, надання йому оздоровчого спрямування, дієвий медико-педагогічний контроль і  своєчасну лікувально-профілактичну роботу.

Основою системи фізичного виховання в закладах дошкільної освіти залишається руховий режим як сукупність різних засобів та організаційних форм роботи з дітьми [2, с. 6].

Ефективність фізичного виховання забезпечується комплексним застосуванням традиційних засобів фізичного виховання. Це, зокрема, фізичні вправи, оздоровчі сили природи та гігієнічні чинники.

Сукупність організаційних форм роботи, обов’язкових для впровадження в освітній процес, становлять: заняття з фізичної культури; фізкультурно-оздоровчі заходи (ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, загартувальні процедури); різні форми організації рухової активності у повсякденні (заняття фізичними вправами на прогулянках, фізкультурні свята та розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні та тижні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання).

Однією з форм фізичного виховання дітей дошкільного віку є гімнастика після денного сну.

           Гімнастика після денного сну – це комплекс фізичних вправ, що сприяють загальному розвитку організму та зміцненню здоров’я. Вона робить активними всі основні органи та системи організму [1, с. 57].

          Метою гімнастики пробудження є створення таких рухово-ігрових умов, за яких діти зможуть природним чином перейти від стану сну до стану оптимальної психофізичної готовності  –  активної діяльності.

Гімнастика після денного сну знімає залишки гальмування в корі півкуль головного мозку і налаштовує дитячий організм на активну та продуктивну діяльність, а також сприятливо впливає на стан постави і склепіння стопи завдяки податливості рухового апарату дитини одразу після відпочинку.

         Отже, гімнастика після денного сну в поєднанні з контрастними повітряними ваннами допомагає поліпшити настрій дітей, підняти тонус м’язів, а також сприяє профілактиці порушень постави та стопи [4, с. 87].

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Ніколаєнко В.М. Фізкультурні хвилинки для малої дитинки /                      В.М. Ніколаєнко. – Харків: Вид. група «Основа», 2010. – 96 с.

2. Організація фізкультурно-оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі // Дошкільне виховання. – 2004. – № 10. – С. 5-7.

3. Теряник В.В. Роль рухової активності у фізичному розвитку та зміцненні здоров’я дітей / В.В. Теряник  // Дошкільний навчальний заклад. – 2008. –

№ 9-10. – С. 64-78.

4. Рунова М.О. Рухова активність дитини в дитячому садку: навч. посіб. /     М.О. Рунова. – Харків: Ранок, 2007. – 192 с.

Наукова робота

РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ НЕТРАДИЦІЙНОГО МАЛЮВАННЯ

АНОТАЦІЯ

         Для дитини дошкільного віку малювання – це захопливий світ яскравих, дивовижних образів. Створені дітьми малюнки вражають дорослих своєю безпосередністю, оригінальністю, бурхливістю фантазії. Особливий інтерес викликають у дошкільників нетрадиційні техніки малювання. Адже процес творчості за допомогою нетрадиційних матеріалів – зовсім нескладний, нагадує цікаву гру, а результат його – завжди позитивний незалежно від здібностей та обдарувань дитини.

КЛЮЧОВІ СЛОВА

Образотворча діяльність, творчість, творчі здібності, нетрадиційне малювання, нетрадиційні техніки.

Творчість – це діяльність,

де розкривається

духовний світ особистості,

це сво­єрідний магніт,

що притягує людину до людини.

В.О. Сухомлинський

В умовах гуманізації суспільства зростає соціальна роль творчої особистості, здатної активно мислити, шукати, отримувати й використовувати зібрану інформацію. Одним із пріоритетних напрямів виховання особистості дитини є розвиток її творчості.

У вітчизняній літературі дитяча творчість визначається як явище художньої культури, а вивчення особливостей її проявів та умов формування – важливою проблемою психолого-педагогічної науки [1, с. 144].

 Дошкільняті властива підвищена пізнавальна активність, емоційна сприймальна чутливість, образне мислення, бо саме в цьому віці інтенсивно розвиваються уява, фантазія та пам’ять. Дитина здатна не лише сприймати красу довкілля, а й певним чином по-своєму відтворювати її, вона прагне також розкритись у власних природних здібностях, самореалізуватися.

Основою для розвитку творчості є та діяльність, у якій проявляються здібності дитини. А розвиток здібностей найефективніший тоді, коли гармонійно поєднуються природні задатки, мотиви діяльності та вплив зовнішнього оточення.

Створити умови для виховання дитини, щоб забез­печити різнобічний розвиток творчої особистості відпо­відно до її культурних потреб, – одне з першорядних завдань вихователя закладу дошкільної освіти.

Незамінними засобами розвитку творчості є література, музика, скульптура, живопис, декоративно-вжиткове мистецтво. Виховати естетично розвинену людину неможливо без прищеплення їй із дитинства поваги до духовних цінностей, без формування вміння розуміти, розрізняти красиве та потворне в житті, а також в мистецтві. Мистецтво зі своїм багатогранним, різноманітним, дивовижним і захоплюючим світом впливає на всі сторони духовного життя дитини, пробуджує творчу активність, розвиває розум, формує естетичні уявлення, моральну поведінку.

Творчість в образотворчій діяльності дошкільни­ка – це здатність знаходити ідеї в складних, незвичних ситуаціях, нестандартно бачити й використовувати реальні предмети; здатність змі­нювати форму об’єкта, щоб він виступав у новій якості; здатність оригінально використовувати й поєднувати різні засоби художньої виразності з елементами інтеграції видів образотворчої діяль­ності, – результатом чого є власний художній твір [3, с. 9].

Духовним та національним відродженням, яке спостерігається на сучасному етапі розбудови нашої країни, зумовлено перегляд традиційних підходів до виховання дітей. Забезпечення гармонійного та різнобічного виховання підростаючого покоління значною мірою залежить від обраних засобів впливу на дитину. На жаль, з-поміж багатьох інших, образотворчому мистецтву в недалеко­му минулому надавалася переважно другорядна роль. Новітні психолого-педагогічні дослідження в галузі мистецтва                      (Виготський Л.С., Ветлугіна Н.О., За­порожець О.В., Сакуліна Н.П.,           Фльоріна Є.О. та ін.) показа­ли: дошкільники здатні розуміти і сприймати мистецькі твори. Впливаючи на внутрішній світ дитини у процесі виховання, різні види мистецтва розвивають емоційно-чуттєву сферу, образне мислення, фантазію та уяву, спостережливість, асоціативну пам’ять [3, с. 7].

У ході образотворчої діяльності у дітей формуються відчуття ритму, гармонії, позитивні моральні якості, по­чуття, що забезпечують розвиток творчості, всебічний розвиток особистості, вони навчаються сприймати прекрасне. Кра­щі зразки народного та авторського мистецтва допомагають виховувати почуття національної гідності, сприяють збереженню народних звичаїв, промислів, викликають інтерес до мистецьких творів, пробуджують власні творчі зусилля. Слід залучати дошкільнят до витоків духовності, використовуючи український фольклор та народно-вжиткове мистецтво.

Прищеплення дитині естетичного смаку, розкриття творчих здібностей змалечку сприяє вихованню доброї людини, що вміє бачити красу. Прилучити дитину до краси і гармонії, до світу мистецтва, пробудити її творчі сили і бажання займатися різними видами образотворчої діяльності – ось одне з пріоритетних завдань у вихованні особистості дитини  в закладі дошкільної освіти.

Певний час образотворча діяльність дитини спрямовувалася на кінцевий результат – оволодіння певними технічними уміннями та навичками.

На сучасному етапі пріоритетним є надання ува­ги самому процесові образотворчої діяльності дитини.  А допоможуть у вирішенні цього завдання заняття нетрадиційного малювання, що ефективно забезпечують особистісне зростання кожної дитини, розвиток її творчих здібностей та сприяють реалізації завдань художньо-естетичного розвитку дошкільнят.

З якою радістю на заняттях з малювання діти фантазують, придумують теми малюнків, експериментують з кольорами, змішуючи різні фарби. Такі незначні прояви творчої винахідливості заохочують дітей до подальшого пошуку.

Використання різноманітних нетрадиційних технік на заняттях  з малювання дозволяє дітям відчувати себе розкутішими, сміливішими, безпосередніми, розвиває уяву, дає повну свободу для самовираження.

Серед нетрадиційних технік малювання, які варто запропонувати дітям молодшого дошкільного віку, назвемо такі: «пальчикова палітра», малювання долоньками, трафаретне малювання [2, с. 49].

У середньому та старшому дошкільному віці досвід дітей необхідно розширювати, пропонуючи більше різних зображувальних матеріалів і технік малювання, як-от: граттаж, монотипія, плямографія, ниткографія, техніка розбризкування, малювання мильними бульбашками, малювання по вологому паперу, малювання жмаканим папером, повітряними кульками тощо.

Таким чином,  заняття з нетрадиційного малювання спрямовані на розвиток у дошкільнят творчості, в результаті якої дитина створює нове, оригінальне, проявляє уяву, реалізує свій задум, самостійно знаходить засоби для його втілення.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтва і методика художнього виховання дітей: навч.-метод. посіб.  / В.П. Котляр. – Київ : Кондор, 2006. –   200 с.

2. Половіна О.  Педагогічний супровід образотворчої діяльності дітей: розширюємо можливості, збагачуємо досвід / О. Половіна // Вихователь-методист дошкільного закладу. – 2016. – № 9. – С. 45-50.

3. Терещенко О.П. Розвиток творчості старшого дошкільника в образотворчій діяльності: навч.-метод. посіб. / О.П. Терещенко. – Київ : Світич, 2009. – 112 с.