Наукова робота

 

УКРАЇНСЬКИЙ  ФОЛЬКЛОР ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ КУЛЬТУРИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Анотація

Усна народна творчість є невичерпним джерелом виховання дітей дошкільного віку, так як в ній відображається народна мудрість, мова та історія народу. В роботі з дітьми дошкільного віку український фольклор посідає одне з чільних місць та  використовується в різних видах мовленнєвої діяльності.

Ключові слова

 Український фольклор, мовленнєва культура, мовленнєвий розвиток.

 

Немає народу байдужого до материнської мови, до рідного слова, рідної домівки, рідної землі. Мова – унікальний засіб прилучення людини до  цінностей духовної культури різних поколінь.

Важливою складовою розвитку дитячого мовлення є усна народна творчість, величезна сила впливу якої традиційно використовувалися у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання та освіти підростаючого покоління [2, 5].

Український фольклор супроводжує дитину з перших років її життя, є невичерпним джерелом розвитку мовлення дітей, збагачення словника новими словами, виразами, виховання морально-етичних навичок.

Ознайомлюючись з фольклором, опановуючи рідну мову, ми зростаємося корінням із історичною та культурною спадщиною свого народу. І водночас  надбання найкращих зразків скарбниці народної та літературної мови стимулюють людину до творчого натхнення.

Класичний зразок фольклору – казка, стародавній знак усної народної творчості. В казці закладено величезний естетичний потенціал, що виявляється в яскравому, романтичному зображенні казкового світу, в ідеалізації позитивних героїв, в захопленості та повчальності. Колоритна мова казок захоплює, викликає в уяві дітей чудові образи, пробуджує фантазію.

Повною мірою особливості українського фольклору проявляються також і в малих фольклорних жанрах  – прислів’ях, приказках, загадках, гуморі. Прості, невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням мовних виразних засобів. Усе в них економне, доцільне, кожне слово на місці. Загадка – поетична форма, яку характеризують високий ступінь метафоричності, ритмічна побудова, одухотворення, уособлення неживого світу, що надають загадці особливої поетичності.

До малих фольклорних жанрів належать також потішки, заклички, дражнилки, колисанки, забавлянки, жарти, ігри з текстами, скоромовки. Їх художня форма поєднується з глибокою узагальненою думкою. Це дозволяє використовувати фольклорні жанри як важливий засіб виховання мовленнєвої культури дітей.

Фольклор вчить дитину мислити, фантазувати, сприяє формуванню моральних якостей. Завдання залучити дошкільників до цілющого джерела духовності рідного слова – фольклору – покладено на педагогів та батьків.

Проблемою мовленнєвого розвитку дошкільників засобами фольклору займалися Ю. Г. Ілларіонова, Є. І. Тихєєва, Ф. О. Сохін, А. М. Бородич, О. С. Ушакова, О. П. Усова, К. Д. Ушинський, Є. М. Водовозова [3, 56].

На думку відомих психологів та педагогів Д. Б. Ельконіна, О. П. Усової,  Є. І. Тихєєвої, дитина засвоює рідне мовлення, перш за все, наслідуючи розмовну мову тих, хто її оточує. На жаль, батьки у наш час із-за складних соціальних умов, через зайнятість часто забувають про це, тому не приділяють уваги питанню розвитку мовлення своєї дитини. Дитина більше часу проводить за комп’ютером, чим в живому оточенні. Як наслідок, твори народної творчості (колискові пісні, забавлянки, потішки) практично не  використовуються навіть в молодшому дошкільному віці, не говорячи вже про дітей п’яти-шести років.

Видатні українські  письменники Т. Шевченко, М. Вовчок, І. Франко, Л. Українка високо цінували усну народну творчість, радили використовувати її  для виховання майбутніх поколінь [1, 274].

Сьогодні у практиці роботи закладів дошкільної освіти головна увага приділяється виховному та пізнавальному значенню літературних та фольклорних творів, робота над літературним твором зводиться до засвоєння дітьми головної лінії сюжету, мовні ж якості художніх текстів нерідко залишаються поза увагою педагогів та дітей. Крім того, досить поширеним є погляд на художній текст як  на своєрідний незмінний еталон.

Тому в педагогів виникає потреба в широкому використанні в роботі з  дошкільниками українського фольклору. Цей процес повинен відбуватися не  лише на спеціально організованих заняттях, але і в повсякденному житті закладу дошкільної освіти. Для вирішення цього питання важливо, щоб вихователі були зацікавлені, а діти були активними суб’єктами цього процесу.

Таким чином, постійне  використання малих поетичних жанрів фольклору в закладі дошкільної освіти сприятиме збагаченню українського мовлення дітей чудовими народними зразками, образними виразами, перлинами народної мудрості, вихованню мовленнєвої культури дошкільників.

 

Список використаних джерел:

1. Богуш А. М. Методика навчання дітей української мови в дошкільних навчальних закладах: підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб. / А. М. Богуш. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2014. – 440 с.

2. Богуш А. М. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах: підручник / А. М. Богуш – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2010. – 304 с.

3. Шик Л. А. Скарбничка народної мудрості. / Л. А. Шик – Харків : Вид. група «Основа», 2011. – 319 с.