Наукова робота

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

 ЗАСОБАМИ ЕТНОПЕДАГОГІКИ

Сьогодні очевидними є суперечності на просвітницькій ниві, адже ті виховні системи впливу на розвиток особистості, які застосовуються у педагогічній практиці, часто неспроможні ефективно розв’язувати пріоритетні завдання освіти, в тому числі дошкільної. Одним з таких пріоритетних завдань є, безперечно, забезпечення їхнього різнобічного гармонійного розвитку.

Одне з найголовніших питань, що стоїть перед всіма педагогами-«дошкільниками» – як навчити дітей життєвої мудрості, не зашкодивши їхнім тендітним душам? Як виховати їх розумними, упевненими в собі, творчими, чесними, кмітливими, працьовитими й добрими. Як розкрити те найліпше, що є в їхній природі?

Не варто думати, що ці питання актуальні лише для нашого часу. Навпаки, вони здавна постають перед батьками й педагогами, спонукаючи їх до наполегливих пошуків ефективних шляхів навчання й виховання.

Серед джерел мудрості, до яких звертаються сучасні фахівці, одне з перших місць посідають традиції виховання, які століттями побутували в українській культурі.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, за якими розпізнають народ не лише в сучасному історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Святково-звичаєва спадщина – це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в єдиний народ, в єдину націю.

Традиції  у формі масових звичок підтримувались силою громадської думки і за своєю природою були наділені величезною стійкістю. Філософ  І. Суханов з цього приводу пише: «Стійкість звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівниками для збереження і передачі новим поколінням досягнень культури».

Видатні педагоги завжди віддавали належне народним традиціям виховання й навчання. Так, Василь Сухомлинський називав народ вічним джерелом педагогічної мудрості, а Костянтин Ушинський вважав, що виховання не треба вигадувати, бо воно живе й удосконалюється в народі, відколи світ є світом.

Упродовж своєї багатовікової історії українці приділяли значну увагу вихованню в молодого покоління ціннісного ставлення й поваги до рідної землі.

Одним із найбільших надбань народу є його народна педагогіка, або етнопедагогіка. Завдяки їй передаються і примножуються новими поколіннями здобутки матеріальної та духовної культури народу, утверджується його національна самобутність і самосвідомість.

Народна педагогіка є невід’ємною складовою духовної культури будь-якого народу, адже це сукупність перевірених знань та методів виховання, заснованих на ідеях, знаннях і досвіді багатьох поколінь. Мета народної педагогіки – сформувати людину освічену, культурну, обізнану в історії свого народу, підготовлену до певного виду трудової діяльності.

Отже, народна педагогіка – це своєрідний «живий підручник» навчання й виховання, який люди зберігають і постійно використовують. Ця праця триває і нині: перед сучасними педагогами стоїть завдання доповнити, удосконалити здобутки народної педагогіки й передати їх наступним поколінням.

Піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей народна педагогіка ставить на перше місце. Це доводять нам прислів’я: «Нема щастя без здоров’я», «Здоровому все здорово» та інші. З цього й починається виховання дитини в сім’ї. Одразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватися про його здоров’я. Так, співаючи над колискою немовляти, мати бажає своїй дитині «рісточки у кісточки», «здоров’ячко в сердечко» і хоче, щоб воно «спало не плакало, росло – не боліло».

Значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється тим вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров’я молодого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування у дітей найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці та до захисту рідної землі. Значна увага до фізичного виховання в родинній педагогіці зумовлена високим гуманізмом народу. Добре розуміючи, що хвороба травмує людину («Коли немає сили, то й світ немилий»), батьки дбають про те, щоб діти могли зростати бадьорими, сильними й життєрадісними, бо в народі кажуть: «Веселий сміх – здоров’я», «Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду».

Прищеплювати дітям любов та інтерес до традицій свого народу слід змалку. Сьогодні в закладах дошкільної освіти є актуальним упровадження ідей народної педагогіки в сучасну практику освітньої роботи з дошкільниками. Це зустріч дитини з духовною спадщиною народу, народною піснею, казкою, дитячим фольклором, виробами народних майстрів, з обрядом –  втіленням багатовікової культури і мудрості наших предків.

Педагоги закладів дошкільної освіти дбають, щоб дорослі, піклуючись про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще зростає і розвивається. Це підтверджує прислів’я: «Як дитина бігає та грається, то їй здоров’я усміхається» Саме тому створення необхідного режиму рухової активності малят повинно стати основною метою кожного закладу дошкільної освіти.

Поряд з традиційними формами організації діяльності дітей на заняттях з фізкультури, особливу роль відіграють нестандартні форми. Адже дають змогу здійснювати оздоровлення дошкільників цікаво й захопливо, забезпечувати їх фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя. Найдієвішими засобами залюблення в українську культуру та національні звичаї, плекання патріотичних почуттів є свята і розваги, в яких кожен охочий може продемонструвати козацьку силу, волю та витримку.

При підготовці та проведенні фізкультурно-спортивних свят діти отримують можливість проявити активність, ініціативу, самостійність, творчість, що позитивно впливає на розвиток їх здібностей і особистісних якостей. А рухливі ігри, що становлять основний зміст будь-якого фізкультурно-спортивного свята, в більшій мірі, ніж інші форми організації рухової діяльності, адекватні потребам дитини в русі і сприяють його гармонійному фізичному розвитку, вихованню спритності, швидкості, координації рухів, найважливіших морально-вольових і дружніх якостей.

Особливо заохотить дошкільників до рухової активності проведення занять у дусі українських звичаїв з використанням національних ігор та козацьких забав. Вони не лише сприяють зміцненню здоров’я дітей, удосконаленню їхніх фізичних якостей та розвитку психічних процесів, а й дають змогу дошкільникам відчути приналежність до української нації.

Великого значення народна педагогіка надає іграм, які сприяють фізичному розвитку дітей. Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання. Народні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, створюючи у дітей бадьорий настрій. Наприклад: «Влучний стрілок», «Що вміє козак?», «Захисники фортеці» та інші.

                Отже, для сучасного освітнього процесу особливо актуальним є застосування традицій народної педагогіки, удосконалення на цій основі фахової майстерності педагогів та формування педагогічної культури батьків.